Пользовательского поиска
|
Ця проблема може бути реалізована наступним чином: в разі
дострокового розірвання контракту підприємством з підстав, де немає вини
працівника, доцільно встановити для підприємства відповідальність в розмірі
трьох місячних заробітків за весь невідпрацьований строк. Іншими словами,
роботодавець зобов'язаний виплатити компенсацію працівнику в трикратному
розмірі заробітної плати за кожен місяць.
В свою чергу, при достроковому розірванні контракту з
ініціативи працівника без поважних причин, варто покласти матеріальну
відповідальність на працівника, зобов'язавши його відшкодувати шкоду, нанесену
роботодавцю, з розрахунку одного середньомісячного заробітку за відповідний
період.
Встановлення підвищеної міри відповідальності працівника
можна пояснити його солідною перевагою і ризиком працівника залишитись в
статусі безробітного або необхідністю самостійно підшукувати підходящу роботу,
на пошуки якої потребується певний час. Від цих несприятливих наслідків і
повинен бути застрахований працівник, але за рахунок коштів винного
роботодавця.
В принципі конкретний об'єм взаємної відповідальності
може встановлюватися в контракті за угодою.
Таким чином, відповідальність сторін за невиконання умов
контракту повинна бути двохсторонньою і взаємною. Вона суттєво відрізняється
від матеріальної і дисциплінарної видів відповідальності, передбачених в
Кодексі законів про працю, і в зв'язку з цим може іменуватися додатковою
відповідальністю, оскільки конструюється лише за згодою сторін в рамках
трудових відносин, обумовлених специфікою контрактної системи найму
працівників.[1]
[1] Луценко А.С. Правовое регулирование контрактной формы трудового договора. - Донецк:
Сталкер,1999.-с.50