Висновок. В цілому, розвиток міжнародної торгівлі, як основної форми прояву МЕВ за стародавніх часів супроводжувався

1)            стабілізацією торговельних стосунків між державами і цивілізаціями;

2)            стійкістю і систематичністю обміну продуктами, цінностями, сировиною і т.д.;

3)            розширенням товарної структури міждержавної торгівлі;

4)            переважанням зовнішньої торгівлі над внутрішньою, особливо для античних цивілізацій (а десь в 3-2 століттях до н.е. більшого значення зовнішня торгівля набуває і для Східних цивілізацій)

Говорячи про товарну структуру, ми можемо сказати, що вона розширилася за рахунок такого специфічного товару, як жива робоча сила. Мова йде про перші ознаки міграції робочої сили (насильницька міграція).

За стародавніх часів утверджується державна регламентація господарського життя в цілому і міжнародної торгівлі зокрема. В епоху середньовіччя (?) державницький вплив на зовнішню торгівлю здійснювався через інститут "тамкару".

Тамкару – це службова особа або торговельний агент палацу чи храму. Як правило тамкару були наділені відповідними повноваженнями: контролювати зовнішню торгівлю, виконувати функції митаря, а також обов'язки збирача натуральних податей і контролера за грошовими надходженнями (пізніше) на користь палацу чи храму. Тамкару не просто залежав безпосередньо від правителя відповідного рівня – він був представником цього правителя як носія ознак державності. Інститут тамкару був поширений в Шумері, Вавілонії, Ассирії. Через цей інститут правителі тримали в своїх руках розподіл засобів екпорту-імпорту, захист торгових караванів і окремих купців, заступництво (в тому числі і правове, юридичне) по відношенню до власних купців на територіях і в країнах, з якими підтримувалися сталі зв'язки (нерідко правителями купцям надавався статус недоторканості, близький до дипломатичного[1]).

Досить поширеним у Стародавні часи був інститут кару (переважно в Західній Азії). Кару – це община факторій, об'єднання, яке виступало посередником у міждержавному обміні, але статус його був значно вищий, ніж факторій (які теж були посередниками в міждержавній торгівлі). На відміну від факторій, які повністю залежали від держави, кару мали власний статут і регулювали свої відносини з торговельними сторонами, спираючись на цей юридичний статут. Кару біли менш залежними від правителя, а відтак і від держави. Часто їх діяльність не підлягала контролю з боку держави. Нерідко кару об'єднували купців даної країни чи даної території і характером їх взаємовідносин в межах кару була взаємопідтримка і взаємодопомога.

Особливо високого значення набули кару, коли стали практикувати взаємне приватне кредитування[2] (взаємне кредитування спрямовувалося переважно на погашення внутрішніх платежів, тому можна говорити про його схожість на торговельний кредит).

В більш пізні часи (2-1 тисячоліття до н.е.) досить помітною стає спеціалізація в міжнародній торгівлі, в тому числі і серед купецтва. Наприклад, існували групи купців, які спеціалізувалися на оптовій торгівлі, продавці в кредит, фрахтівники. Вирізнялася така спеціалізація, як агенти і контролери торгових домів, скарбники торговельних домів і т.і.