Грошові відносини за часів феодалізму.

Розвиток грошових відносин за феодалізму характеризується тим, що, по-перше, він стає систематичним, тобто утверджується як фактор, що опосередковував торгівлю між державами. По-друге, значно підвищується роль торгового капіталу, власне він утверджується як економічна категорія і як економічне явище. Це важливо зазначити у зв'язку з тим, що пізніше, при переході до індустріальної цивілізації, торговий капітал стає джерелом первісного накопичення капіталу.

За феодалізму значного поширення і розвитку набирає лихварський капітал. Він поступово переростає в таку категорію, як позичковий капітал, і на цій основі вже за індустріальної цивілізації, формуються кредитні відносини як складова валютно-кредитних відносин.

За феодалізму в Західній Європі розвиток товарно-грошових відносин приводить до утвердження банків та поширення кредитних банківських операцій. Хоча міняйли мають певний вплив, одна вони поступово зникають і їх функції поступово переходять до банків. В містах південної Італії, зокрема в Ломбардії, створюються спеціальні банківсько-кредитні компанії, які функціонують на умовах процентної ставки, і це явище в подальшому набуває поширення за межами Європи. Характерним було те, що процентна ставка була зависокою порівняно із сучасними державами з розвиненою економікою. Існують свідчення, що вона становила 15-20%.

В Східних державах грошові відносини не досягли такого досконалого рівня, як на Заході, там цей процес відбувався дещо повільно.

Зовнішньоекономічні і торговельні зв'язки країн Сходу.

До країн Сходу економічна теорія відносить Середньовічний Китай, імперію Великих Моголів (Середня та Центральна Азія), Бухарське ханство, країни арабського Сходу, Османська імперія.

Загальна характеристика полягає в тому, що розвиток феодальних відносин в країнах Сходу відбувається дещо пізніше, ніж в Західній Європі. Якщо в минулій темі ми позначали 15-16 століття, то для країн Сходу пік розвитку феодальних відносин припадає на 14-17 століття. Значною мірою розвиток феодальних відносин в країнах Сходу йшов тим же шляхом, що і на Заході: виробничі відносини грунтувалися на земельних відносинах, які спиралися на велике феодальне землеволодіння і на дрібне господарство селян-виробників і селян-орендаторів. Таке ж значення, як і в Європі мали орендні відносини[1].

В той же час в кожній із зазначених країн мали місце свої особливості і власні оригінальні ознаки зовнішньоторговельних відносин.

В усіх країнах зовнішня торгівля жорстко регулювалася державою, більш того, вона була функцією держави. Державна монополія поширювалася як на внутрішню, так і на зовнішню торгівлю. Розглянемо це на прикладі Середньовічного Китаю.