Поезія думаючого слова

Два стилети в одних руках:

Зелено-білий

І жовто-червоний.

Обидва виводять прийдешнє –

Один,

Неначе буря у колі,

А інший – золоте колосся,

Що дозріває

В чистім полі.

Так Унгвар

Руський Київ

Вітає:

А Україна є!

Мольфар Усевід знає:

Протилежне –

Безмежне.

Карпатські волхви

Нанизують на сходинки

Дві  половинки,

Висотні і низинні,

На фатум часу,

Неначе дві долі.

Хто ти?

Нині повинні

Злучитися в зеленолисті

Пророчі днини –

Синя й жовтогаряча.

Глухою Хоругвою

Австрійські ходики

Стискають тіло в роки.

На струмені часу,

Неначе,

Сягають в простір

Українські

Руки.

За ким женуться?

Допоки

Ми в ріднім краї

Будемо гостями?

Геніїв строки

Пробивають сяйвом

Крізь

Щілини часу…

За високостями

Пізнаю звук,

На слух беру розмах.

У течії ліризму

Схилився

Мойсеїв посох.

Де наше?

Древні аутизми

В тумані,

Відійшли назад.

Чітко струмить

Воля крізь

Українську долю.

У Вогняному

Колі

Не заглушити б співу

Солов’я,

Не заслонити стуку

Небесного Друку.

Між нами,

Згодом

І земна

Поезія

Моя

У Новім

Герці

Буде варта

Неземного слуху.

А зараз

Я –мовчазна,

 Без звуку