Грошові відносини за часів Київської Русі.

Декотрі дослідники відмічають те, що в Київській Русі, і пізніше на території сучасної України, мали широке розповсюдження так звані "кунні[1] гроші" – шкірки куниць і інших пушних звірів, як попередник грошей і загальний еквівалент.

Пізніше з'являються срібні злитки, які нагадували грошові одиниці, і використовувались в основному при оптовій торгівлі. Історики зазначають про існування тривалий час київської гривні[2]

До 13 століття була поширена чернігівська гривня[3] (на території Чернігівського князівства). Була також спроба ввести в обіг золоту гривню, але вона не отримала підтримки купецтва і майже не використовувалась.

В 13 столітті в обіг запускається срібний злиток "карбованець". Його курс, говорячи сучасною мовою, прирівнювався до половини срібної гривні, а відтак зміст срібла можна вважати на рівні 90-96 грамів.

Перші карбовані монети на Русі почали карбуватися за часів князя Володимира Великого (кінець 10 – початок 11 століття). Першими монетами були золотники і срібляники. До речі, в Київській Русі досить активно використовувалися гроші тих країн і територій, з якими вона підтримувала зв'язки: Арабські країни, Візантія тощо.

Поширення грошей супроводжувалося розвитком грошових відносин і грошовий операцій. Як і в інших країнах феодального світу, в Київській Русі становлення грошових відносин супроводжувалося виникненням кредитних відносин і торгівлі в кредит (торгового кредиту). Першим за Київської Русі приймається документ "Статут про рези[4]". Цим статутом регулювалися відсоткові ставки при здійсненні кредитування і торгівлі в кредит.

Крім того значною мірою грошові відносини регулювалися "Руською правдою". За часів її дії вже розрізнялися позики під майнову заставу, надання позики відрізнялося від лихварства.

В 14 – 15 столітті зазначається досить активне поширення грошових відносин на західних землях нинішньої України. Центром таких відносин стає Львів. Він не піднявся до рівня стародавнього Риму, але він мав свою грошову одиницю, причому наряду з великими срібними руськими півгрошами були поширені також мідні динарії, причому срібні руські півгроші карбувалися із зображенням лева (герба Львова) на одній із сторін.

В 14 столітті продовжувалося карбування грошей в Києві (князь Володимир Ольгердович).

Отже грошові відносини мали помірний розвиток, отже дослідники роблять досить обережний висновок щодо системності цього явища (вважати це явище системним модна лише з урахуванням певних застережень).

Щодо ознак банківської справи, ці явища виникають за часів підкорення українських земель сусідніми державами. Так в Росії утверджується обмін векселями. Виникають торгово-банківські доми, які значною мірою виконують операції, які набрали поширення ще за часів Римської імперії, проте на вищому рівні. Про розмах операцій (обмінних, визначення якості грошей, їх достовірності) свідчить лише перелік грошей, з якими здійснювались операції. Банківсько-торгові доми здійснювали операції з позичковими капіталами, і участь у таких операціях грунтувалася на досить високих відсоткових ставках (50 – 100%).

Підводячи підсумки сказаному, можна сказати, що в цілому зовнішньоекономічні зв'язки українських земель після Київської Русі визначалися Русько-Литовським і Польським правом, правом інших держав, які захопили українські землі.

Запорозька Січ.

Значний вплив на розвиток зовнішньоекономічних відносин мало існування Запорізької Січі.

Зовнішньоекономічні і торговельні зв'язки Запорізької Січі спиралися на самодостатній і натуральний характер господарства. Запорожці облаштовували своє життя так, що всім необхідним військо і населення забезпечувалося самими запорожцями. В торговельні зв'язки запорожці вступали лише при крайній необхідності в якомусь товарі. Досить поширеним в господарюванні запорожців були різного роду промисли і полювання і це давало їм додатковий продукт, який використовувався для обміну.

Таким чином розвиток продуктивних сил був досить середнім, навіть рудиментарним.

Зовнішньоекономічні зв'язки мали такі характерні риси:

1)  широка географія торговельних зв'язків запорожців (Константинополь, Москва, Париж тощо);

2)  обмежена товарна структура обміну, кількість товарів

3)  головними формами зовнішньоторговельних відносин були прямий товарообмін в поєднанні з відносинами купівлі-продажу (обміну, що грунтувався на грошових відносинах).

 

Запорозька Січ не мала власних грошей. Вони користувалися грошима країн і територій, з якими підтримували торговельні зв'язки (напр. російські червінці і мідні гроші, леви, орти тощо). Дослідники зазначають, що в виробничих відносинах всередині запорозької січі мали місце прояви кредитування, але вони не набрали скільки-небудь великого поширення. Як правило основою кредитних операцій були російські гроші. При отриманні кредиту під заставу віддавалися як правило цінності (а не земля чи майно). За відсутності власної грошової одиниці і власної системи кредиту, навіть ознак банківської системи не було. Існувала лише загальна каса, яка регулювала і надходження і видатки. Кіш, як головна адміністративна одиниця регулював економічну політику. Неабияку роль відігравали чумаки. Як і на інших українських землях, в Запорозькій Січі відносно розвиненою була митна справа і побори і оподаткування біли такими ж вишуканими і поширеними, як і в інших землях (переїзд через місточок, перехід через кордон). Це певною мірою стримувало торговельні зв'язки Запорозької Січі, оскільки нерідко вона залишалася поза торговельними шляхами.

 

Висновок: будучи самодостатньою козацька держава, Запорізька Січ водночас підтримувала досить інтенсивні зв'язки з навколишнім світом.

 

Розвиток зовнішньоекономічних і торговельних зв'язків Російської централізованої держави.

Російська централізована держава складається в кінці 15 століття як феодальна і багатонаціональна з Московським великим князівством в центрі. Зовнішня політика Москви постійно була спрямована на приєднання нових територій, на розширення держави, а також на пошук виходу до морських шляхів.

За Івана 4 зовнішньоекономічна політика Росії грунтується на поглядах представників раннього меркантилізму, на принципі позитивного грошового балансу. Реформаторська політика Петра 1 дала поштовх до розвитку зовнішньоекономічної і зовнішньоторговельної політики на нових засадах. Це була яскраво виражена політика пізнього або розвиненого меркантелізму, які грунтувалася на принципі активного сальдо торговельного балансу, а це вже ознака розуміння місця і ролі в розвитку великої держави такого економічного явища, як зовнішня торгівля. Він зрозумів, що розвиток не може грунтуватися на застарілих виробничих силах, тому пріоритети надавалися галузям, що в майбутньому стануть основами капіталістичного виробництва (промисловість, металургія). Це дало значною мірою змінити характер зовнішньої торгівлі.

Характерно, що під таку спрямованість зовнішньоекономічної політики було запроваджено цілий ряд заходів, що і забезпечували її реалізацію. За Петра 1 різко посилюються економічні функції держави. Відбувається централізація та регламентація економічного життя в Росії. Говорячи більш стисло, всі заходи, що проводилися, були спрямовані на зміцнення держави і поповнення державної казни. Важливим фактором став вихід на морські торговельні шляхи. Крім того, Петро 1 проводить послідовну політику протекціонізму у зовнішній торгівлі.

Це привело до досягнення показника експорту Росії вдвічі більшого за імпорт.